Відвідання майбутніми математиками меморіального комплексу
"Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років"

Велику роль в розвитку людини, її прагненні бути освіченою та становленні як особистості відіграють знання із всесвітньої історії, зокрема свого народу.
Група допитливих студентів механіко-математичного факультету університету Шевченка в п’ятницю 23 травня відвідала музей Великої Вітчизняної війни в місті Києві. Вражень було багато, а побачене закарбувалось у пам’яті.
Ззовні музей виглядає як масивне укріплення: металеві двері, приглушене освітлення. Образ музею, наче оборонна барикада. По всіх залах проходить дорога війни…

На першому поверсі музею ми ознайомились з бойовими діями під час наступу фашистів на українські землі. Начебто все це знаєш,проте потрапляєш у полон жахливих подій і важких емоцій.

Знущання над людьми в концтаборах, приниження людської гідності й фізичні тортури були нестерпними. Не можливо пройти без обурення повз маленькі черевички чи рукавички, зроблені з людської шкіри. Як можна було використовувати людське тіло в якості сировини? Як можна робити мило з жиру ув’язнених? Всьому цьому немає виправдання.

Важливо, що в цьому музеї працюють небайдужі люди. Наш екскурсовод – молода людина, який цікавиться дрібницями й розуміється на масштабності. Враховуючи те, що ми студенти, він задавав нам питання, доповнював наші знання з історії, і ми пригадували дещо із шкільних років.

Понад 4 тисячі експонатів – страшні підтвердження трагічної кількості загиблих. Хтось потрапляв у полон, когось вбивали під час комендантської години, когось привселюдно страчували на шибениці. Художники й декоратори оформили експонати, глибоко продумавши їх внутрішній зміст. На одному з них фотографії загиблих наче підіймаються вгору, як символ того, що ці душі житимуть вічно. Зрозуміло, що це лише крихітна частина тих, хто боровся за нашу державу.

Серед експонатів є знаряддя тортур, зброя тих часів, є літаки, а точніше їхні уламки після того, як їх збивали. На жаль, вижити в такій ситуації не вдавалося навіть з парашутом.
Музейний працівник нам розповідав і про масові винищення євреїв, і про в’язниці для дітей. Збереглися навіть листи військових, які описували ситуацію того часу, і оригінальні примірники книжок, написаних А.Гітлером, в яких йшлося про політичну програму націонал-соціалізму.
Вже на другому поверсі музею ми бачили добре відому безствольну систему польової реактивної артилерії «Катюшу».

Особливо запам’ятався останній зал. Порівняно з тим, що на початку екскурсії фашистський прапор висів зверху як знак того, що війська наступають, тут він вже лежить на підлозі і перемогу над фашизмом здобуто.

 

Зворушливою є частина, яка пов’язана з фотографіями 50 вдів з одного села. Прості українки в хустиночках.
Вдивляєшся в їх обличчя й відчуваєш той материнський біль. Слухаєш особисті історії й схиляєш голови в скорботі й пошані перед тими, чиї чоловіки й сини пішли боронити країну від ворога. 
У однієї  було 15 дітей, з них 9 хлопців пішло на фронт і ніхто не повернувся живим. І таких багато. У іншої – 15 дітей, з них 10 синів пішло на війну і всі повернулися. Лише одна з жіночок сьогодні жива. Всі решта вже зустрілися зі своїми чоловіками-героями.

Ось на цьому фото Світлина-реквієм. У небі летять журавлі – материнські хустинки наче душі загиблих. На стінах фотографії, фотографії, фотографії.              А на столі похоронки. Стіл довжиною 27 метрів. З одного боку склянки як символ тих, хто повернувся. З іншого – фляги та металеві миски як символ тих, хто залишив своє життя на полі бою. Автор хотів показати, що живі пам’ятають всіх, хто загинув і вони завжди будуть сидіти за одним столом.
Ця експозиція не перестає поповнюватись. Відвідувачі приносять фотографії своїх родичів, передають пожовтілі листи-трикутнички, переказують сімейні історії. Понад 6 тисяч фотографій – Дім героїзму й Дім пам’яті…

 

 

Полишаючи музей Великої Вітчизняної війни, відчуваєш особливе потрясіння – почуття сердешного болю й почуттям гордості за мужність визволителів нашої держави від нацистів.
Музей знаходиться на мальовничих схилах Дніпра. У битві за Дніпро, за рідний Київ полягли наші діди й прадіди. Низький уклін усім тим, хто творив історію. Ми вдячні науковцям музею, які зберігають пам'ять про них для наступних поколінь.

Ми отримали море вражень. Кожна почута цифра про загиблих надавала секунду, щоб задуматись над тим, наскільки важливий мир. Ми живемо, і хоча сьогодні не зовсім мирний час, але ж живемо і віримо в розквітання нашої Батьківщини. Світле життя в наших руках, від нас залежить його майбутнє.
Побувавши в таких музеях, усвідомлюєш героїзм тих молодих відчайдух, що без вагань йшли захищати матінку свою і свою землю. Знаючи про такі страшні втрати у Другій світовій війні, а це понад 60 мільйонів, підсвідомо розумієш, що щоб не сталося, таке повторитись не повинно. Війна – це велика пляма в будь-якій історії. Ми пам’ятатимемо всіх тих, хто віддавав своє життя заради миру. Головне – прагнути пізнати історію своїх героїчних предків, хоча такими вони себе не вважали. Але в них був той життєвий стрижень, який об’єднує в разі небезпеки. Ось це і є патріотизм.

Сидорова Дарія, студентка І курсу
механіко-математичного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.

 

Оголошення

1 квітня о 14:30 в 202ауд. головного корпусу

Відбудеться розширене засідання Ради ветеранів (37 осіб). Передбачено обговорення проектів Комплексної програми громадянської дії Ради ветеранів.